Поетичні промінці

Мала Катерина

Зимовий пейзаж

Подивись на цей пейзаж,
Виглянь у віконце!
Та навряд чи там побачиш
Ти яскраве сонце.
Бо пейзаж уже не літній –
Зимово-казковий,
На дерева іній ліг срібнокольоровий.
Ось така, ось така –
Наша зимонька-зима!

Літо

Літо... Тепла ця пора.
Літо любить дітвора.
Влітку в таборі шкільнім
Відпочинем  гарно в нім!


Зима

За вікном кружляє сніг,
Радує дітей усіх.
Як скінчиться снігопад,
Підемо гуляти,
У сніжки із друзями
Радісно нам грати.

Україно, моя вишиванко… 

Україно, моя вишиванко, 
Я для тебе на світі живу.
Твоя мова така барвінкова,
І її я всім серцем люблю.
Хай минають печалі на світі,
Запанує хай мир на землі.
Ми надія твоя, твої діти,
І таланти твої ми нові.

Новий рік

Нового року так чекають діти, 
Діточкам усім є чому радіти! 
В цей святковий зимній час
Дід Мороз прийде до нас,
Подарунки покладе тихо під ялинку –
І дорослим, і малим повную торбинку.

Я -  українка

Українка я маленька, 
В Україні я живу.
Україна – моя ненька,
Серцем всім її люблю.
Я не дам її в образу,
Не ображу і сама.
Я люблю свою країну –
Сильну, рідну Україну!

Маркова Альона

      *****
Дерева і кущі,
Вода і місток,
І сонячний промінь
Вже впав на листок.
І в голові –
Безліч думок:
Про дерева, кущі,
Воду й місток,
І сонячний промінь,
Що впав на листок.
Та все це думки,
Але впертий струмок
Шепоче про дерева, кущі
Воду й місток,
Про сонячний промінь,
Що впав на листок.

Подарунок

У Ганнусі гарне свято,
Всі прийшли її вітати.
Діти добре святкували
Й подарунки дарували.

Прийшла дівчинка маленька,
І гарненька, й веселенька,
У червоних чобітках,
З подарунком у руках.

І зраділи усі дітки:
- Ой, яка чудова квітка!
Обізвалася Ганнуся:
- Я на це й не подивлюся!

- Це не лялька, не ведмедик,
Та це все одно для тебе!
Ти, Ганнусенько, не сердься,
Цей дарунок мій від серця!

Навіяне думою «Маруся Богуславка»

От четвер вже наступає,
Пан турецький у палати ступає
Та дівку-бранку, Марусю, попівну Богуславку питає:
«Дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко,
Чи ти до темниці ходила та що там робила?»
«Я до темниці приходжала, усі кайдани відмикала,
Сімсот козаків, бідних невольників, на волю випускала.
Козаки відпливали, тебе, пана турецького проклинали»
Пан турецький теє зачуває,
Шаблю довгу-гостру витягає,
Дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці груди протинає.
Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка впала,
Останні свої слова сказала:
« Я хоч потурчилася, віри своєї зреклася,
Та на чужині все одно не здалася.
Тепер провини не маю, із чистим серцем помираю…»

Осінь

По вулиці вітер гуляє,
Співаючи пісню свою.
Пожовкле листя шепоче:
- Я дуже цю пісню люблю!

Десь журавель заклекоче,
Чути десь гомін пташок,
Засміється хлоп’ятко маленьке,
Вдягнувши новий кожушок.

Листопад вже наступає,
Осені добрий стажер.
І серце оркестром співає:
- Невже все мине? Невже?

Добре серце

Не може серце зле відкрити

Людині очі на красу.

Ти не помітиш ніжну квітку

І в полі лагідну росу.

Ти не помітиш світла сонця,

І як ясніють в небі зорі.

А добре серце все побачить,

Навіть дрібніші перли в морі…

Плач Ярославни

Чути голос, чути плач

Славної княгині,

Її жалібний стогін

Розлився по всій країні.

Полетів її плач

Зозулею по Дунаю,

Криваві рани князеві

Каяльською водою омиває…

У Путивля на валу

Княгиня ридала,

До вітру жалібно

Вона промовляла:

-         О Вітре великий!

Господар лісів та ланів,

Чому несеш стріли ворожі

На крилах своїх?!

Чи не набридло тобі шугати під хмари,

Гойдаючи кораблі?

Чому по ковилі срібній

Розсіяв ти радощі мої?

У Путивлі на валу

Княгиня страждала,

До Дніпра із болем

Вона промовляла:

-          О Дніпре-Славуто!

Крізь Половецьку землю

Кам’яні гори пробиваєш,

До полків несучи Кобякових,

Кораблі мого князя гойдаєш.

Дніпре славний,

Ой, якби ж ти, господарю,

До мене милого ніс,

Не лила б я рано-вранці

На синє море сліз.

У Путивлі на валу

Княгині ридала,

До сонця із мольбою

Вона промовляла:

-         О Сонце світле й ясне!

Для всіх ти тепле і прекрасне,

Та землю засухою вкрило,

Воїнів лада мого спрагою втомило…

Чути голос, чути плач

Ярославни-княгині,

Її щира мольба

В моїм серці й донині.