Струни душі

Левченко Олена
Вишне…

Напишу листа тобі, вишне,
Плоду дерева, що під сонцем.
Так рука зараз легко пише,
Розмовляє з тобою просто.

Чом раніше не розділяла
Я з тобою думки,бажання?
Ми ж так схожі…Не помічала
Ті червоні твої зізнання.

Вишне, горда й сором’язлива,
В очах твоїх зеленкує
Соковита, кривава, хижа
Та душа,що усіх дратує

Кислотою…Так зводить тіло.
Що ж ти хочеш оцим сказати?
Хай питають, а я розумію
І не стану нічого питати.

Лиш прийми листа мого,сестро.
Тонку душу тобі відкриваю
І навиворіт світ увесь мій,
Що сама з дня у день плекаю…

Мрійте!

Твоя думка – магніт, що росте в голові,
З кожним днем все потужніше діє.
Він притягує все із небес до землі,
Про що тіло й душа днями мріє.

Власноруч ти будуєш дорогу свою,
Прокладаєш цеглинки угору…
Так, матерія держить планету всю,
Та прислухайся - думка говорить.

Їй під силу зірвати для тебе зірки,
Освітити навічно у славі,
Вона зробить щасливим на довгі роки,
Вселить гордість і тату,і  мамі.

Твоя думка – то мрії молодша сестра,
Ти рости  і голуб її щиро…
Нам підвладне усе - світ у наших руках,
Люди, мрійте і вірте у диво!

       Закоханий вітер

Різко скрипнули двері , і вітер упав
На коліна, так тихо благаючи:
«Залишись ще на мить, я ж так довго чекав,
Дні і ночі чекав, не стихаючи…

Я ж повірив тобі, подарункам отим,
Що зеленим, живим розфарбовані,
Я всім серцем до тебе, до них, до людей,
А вони лиш були зачаровані.

Як же довго блукав, так без сенсу блукав,
Доки з щастям зустрівся – з тобою!
Майже вічність чекав, майже вічність кружляв –
Раптом вмить захопився красою…

Ні, не кидай мене, я благаю, прошу!
Знаю, слухаєш, бачиш, вбираєш,
Що підхоплюю й співом до тебе кажу.
…Як же ти мене так надихаєш?

Будь зі мною завжди, тобі душу віддам,
Проросту цвітом білим, рожевим,
Ми віддячимо зорям, яскравим казкам,
За їх чари…блакитному небу.

Тільки ти залишись ще на мить, на одну,
Моя радосте й  щастя, благаю!»
Відізвалась весна: «Ти пробач, але йду,
Літу брами вже я відчиняю…»

Яремко Іван

Україна нам – мати, вона у нас – одна!

Стрімко, як випущена стріла
Розвиваються події країни,
Спочатку була бідна і слабка  –
Тепер велика Україна!
Бо є у нас сила і єдність народу!
Бо прагне народ наш  щиро свободи!
Від часів Русі і до часів сьогодення
Знали ми всі, що прийде натхнення!
Натхнення зробити країну кращою,
Та люди виявилися дуже ледачими!
Кажуть всі: «Нащо міняти хід історії?
Нас не стосується – ми на своїй території!
Був голодомор? Дефолт? Війна?
Нас не стосується, бо була давно вона!
Ніколи і нізащо це все не повториться,
Адже історія на наших очах твориться!»
Не знають ці люди, що без темного минулого
Їм ніколи не побачити світлого майбутнього!
Якщо вони забудуть своїх героїв,
То помилки предків враз повторять!
Всі хочуть мирного неба над головою,
Всі хочуть бачити майбутнє перед собою!
І разом би жили в незалежній країні,
Спілкувались, працювали і вчились донині,
Та люди захотіли, щоб прийшов розкол!

  І скажу вам чесно: це у наші ворота «гол»!
А насправді цього можна оминути,
Посміхнутися людям, взятися за руки,
Обійняти людину сильно-сильно,
І прошептати: «Україна неподільна!»
Бо дуже ми хочемо бути незалежними,
А не правобережними і не лівобережними!
Хай нам заздрять всі країни світу!
Хай у вільну Україну прийде наступне літо!
Хай  люди свої помилки зрозуміють!
Хай Україна вибитися в лідери зуміє!

І всі люди, які державу палицями били,
Хай не повертаються, адже країну вони не любили!
Бо якщо в тебе є серце і совість чиста,
Ти ніколи не перейдеш на бік сепаратиста!
І ніколи не зрадиш свою країну,
Бо вся країна – то твоя родина!
Адже вся земля –  від Львова і до Донбасу –
Це єдина, соборна Україна наша.
Її не розірвати гострими пазурами,
Шаленими погрозами і словами образливими.
Хоч ми і будемо платити за країну дорого,
Та ми повинні об’єднатися від спільного ворога.
Головне і останнє – народ свій любити
І в тяжку хвилину його захистити!
Любити свою мову, любити власну душу,
І навіть якщо у відчаї – вибиратися на сушу!
Люби українські заходи і світанки,
І вір - все погане закінчиться ранком!
І хай звучать у серці патріотичні  слова:
Україна нам – мати, вона у нас – одна!

Бугайова Ксенія

Моя сім’я

Сім’я – це посмішка дитини,
Це тато й мама назавжди.
Сім’я це наче Батьківщина,
Це рідні, теплі голоси.
Сім’я – це мамина турбота,
Це татів погляд і душа,
Це цілий день чекати, поки
Усі зберуться до стола.
Сім’я – це разом відпочинок
І до роботи всі разом.
Це мрія кожної дитини,
Любові й вірності зразок.

Рідна мова

Рідна мова моя солов’їна,
Вона як дитина.
Змалечку зі мною зростає
В добрі , в любові, в пошані,
І вказує шлях до нашої долі – 
Не цурайтеся рідної мови!
Пишіть, розмовляйте ,читайте,
співайте до волі !
Будьте вірні своїй Україні 
та рідній мові! 

Осінь

Осінь! Осінь! Лист жовтіє,
Часто дощик дрібний сіє.
Діти в школу йдуть, радіють,
Про нове й хороше мріють,
А ідуть вони зрання,
Щоб отримати знання.